Яса

В простори смутно-голубі степів

Злетіла ластівок миглива хмара,

Берези подих свіжий зеленів

Над тінню темною вогкого яра.

Нащо шукати вічно зайвих слів,

Аби сказати: ласка се чи кара,

Коли не зменшило свого пожара

І не згасило сонце ще огнів.

Піди в сільську у дерев’яну церкву,

Там в образі маляр, вже нині мертвий,

Зложив комусь незбагнену ясу.

Дивись понад обличчями святими,

У бурштиновому ти бачиш димі

З лицем жіночим і грудьми осу.