«Що співаєш, жовта мандоліно…»

Що співаєш, жовта мандоліно,

І хвилюєш споминами кров?

Я тепер вже другого дружина,

Ти своє кохання поборов.

Осінь, осінь в жовтому убранні

І гарячі губи, як в огні. —

Ця любов для мене не остання,

Ще акорд фіналу не бринів.

Що ж ридаєш, жовта мандоліно?

(Ой, на північ, в сірий Ленінград!)

Одридай же, споминів хвилино.

Замовчи, ридати не пора!

Я тепер вже другого дружина,

І у мене скоро буде син…

Та чого ж я все думками лину

У минулі, у далекі сни?

Десь маленька в затишку кімната,

На столі Бухарін спочива…

Хочу спомин знищить, розірвати,

Та безсило в’яне голова…

Я не буду більше цілувати

Твоє сміле, радісне чоло.

Я дружина. Скоро буду мати,

І старе снігами замело.