Ліричні імпресії

Як стискає, воскова інфанто,

Цей порфір твоє тіло нужденне.

Як застиг в етикеті побожнім

Погляд твій на Марії Австрійській,

Що, немов монумент із граніту,

У гранітнім сідлі заніміла

На холодному тлі Веласкеса.

Заломив гордий дон капелюха

Й важить оком-вогнем на Данаю,

А вона зашарілася млосно,

Тіціановим злотом наллята,

Й, обважніле іще з насолоди,

Ще від Зевсових пестощів тепле,

Своє тіло безвладно розкрила.

Гойний, ласий у Ірода бенкет,

В криноліні пухка Саломея

Спокушає купців нідерландських.

Легуміни ж – печені лебідки

І рожеві лангусти на тацях —

Ятрять очи, голодні до болю, —

Р’яно ж їли і сито любили.

При таверні у вихорі танку

Мають литками німфи дебелі,

А загонисті фавни із перцем —

Хай живе дух крутий мушкетерів,

Грім, і блискавки, й порох баталій —

В оберемок їх тягнуть до гаю,

Перестиглих, мов соти, й охочих.

Нахилилась – така молоденька —

Над ріднесеньким в сіні й радіє.

Світе тихий, незрима лампадо.

А у бабки обличчя, мов ріпка,

Квокче курка, і мека овечка,

І стулив зашкарублі долоні

У чоботях немазаних дядько.

Душить в землю склепіння важенне,

А дзвіниця сосонкою – вгору.

Наче склепи, гранітні собори,

Гук гранітний століть, мов соборів,

Душить в землю склепіння уперте.

Цілий світ, кроки вмерлого світу,

В голих стінах луною подзвіння.

Обніми ж бо, Антонію босий,

Вирлооку відьмачку-красуню.

В цій печері з усяким страхіттям

З моди вийшов ти, цвіллю узявся.

Вже тепер по пасео дель Прадо

Їздять патери в автах блискучих —

Теж босоніж, але з педикюром.

А Луї, пишноперий гурмане,

Хоч до сонця й не зовсім подібний,

Як боялась цнотлива інфанта

Кинуть мури свої католицькі

Для поганських розкошів Версаля,

Для поетів і зал кришталевих.

«Наші спогади – сурми мисливські,

Що на буйнім вітру завмирають».

Збляклий дух гобеленів прив’ялих,

Ніжна дама і біла лілея,

Наші спогади – спів гобеленів,

Нитка в нитку – дзюрчання верстата,

Груди всохлі, невиспані очи.

Відгук їх на вітру завмирає.

Десь – чи ж справді? – вві сні, може, в казці

Рейки стрілами, гони летючі,

Кастаньєтів дрібні намистини,

Переливчасті хвилі воланів,

Ніч, як хвіст павича, довга, пальма

Хризантемою в небі зеленім…

– А мені мов берізка краща…