Дружині

З листів Твоїх я ясно бачу

Життя і настроїв криву —

То раптом вибухне нервовість плачу,

То ласка свіжістю запахне наяву…

Тяжкі на нас ці впали роки.

За що така химерна долі гра?

А як хотілося пірнуть в життя потоки

Й гукнути: «Слава!» – переможно…

Праці!

Хотілось, як повітря. Праці!

Щоб, задихаючись, творить для всіх, «для мас».

Та хтось позаздрив нам у «дивному палаці»

І погасив цей творчий наш екстаз.

Мене заслали – сам не знаю за що.

За Україну, що я син її…