Крізь кригопис вікна мого

Ось похапцем ідуть одні,

А ті похмурою юрбою…

Поглянь, як наростають дні,

Розкривши стяг над головою!

І, не діждавшися черги,

Вони, мов білиці, стрибають…

Поглянь – які без меж сніги

Біжать з-під колеса трамвая…

На розі усміху просить,

А там – перламутрові сльози —

Сплетіння дивної яси

Виводять на вікні морози…

Рух, блиск – і пролетів вагон!

І знову тиша. Снігу клоччя…

Крізь кригопис вікна мого

Спостерігаю сині очи…

З-за моря снігових дахів,

З-за димарів, антен стрімчастих

Злітають зграями птахи,

Оточують сніги круглясто…

І в чорнім колі, вдалині,

Вони тепліють, очи сині, —

Поглянь, як наростають дні,

Поглянь, які сніги в долині!

Ніхто цей спокій не зруйнує,

Не спинить усміхів своїх,

Бо вже шумлять, бо вже вирують

Весни моєї ручаї…