«Ніч. Затихли зойки, муки…»

Ніч. Затихли зойки, муки.

Сон голубить ніжно очи.

Раптом ллються скорбні звуки…

Хто ж то грає серед ночі?

Скрипка стогне, тихо плаче,

Хто ж то сум свій виливає?

Смик пливе, шалено скаче,

Знову тихо завмирає…

Хто не спить? Кому на серце

Каменем упало горе?

Хто страждає, плаче, ниє,

Як у бурю стогне море?

Юність давню, образ милий,

Хто у згадках викликає?

Чи мистець в безсонні творчім

Пісню суму так складає?

Мовчки давлять сірі мури…

Звуки скрипки все лунають,

Серед ночі в мертвій тиші

Сум скорботний викликають…