Тифліс вночі

Небесної уламок чаші впав униз,

І зорі заблищали під ногами —

Чи справді ж то внизу Тифліс,

Окреслений огнями.

Весь час вгорі мінивсь небесний килим,

Немов красуня, кольори перебирав

І став нарешті синій, синій

Купатися у росах трав.

Навколо мовчки вартували гори,

І золотилась голова Казбека —

Немов маяк в небесному просторі,

І близько і далеко…

І стали загоратись очи в міста,

І стали з неба зорі падать,

І гаптувати темний оксамит

Чорноволоса ніч огненними нитками…

Аероплан крилом рожевим угорі майнув —

На ньому там ще день, а тут вже ніч —

Чи на Казбек він держить смілу путь,

Чи відпочити сяде в низині…

Здригнувсь Казбек… Померк, загас ліхтар,

Війнуло холодом з міжгір’я,

І гори постіль стали слати з хмар…

І тихне туркотіння птиці-звіря…

Але огненно скреготять трамваї,

Ображена шумить внизу Кура —

А огники біжать, біжать без краю,

Мов з ліхтарями дітвора.