«Чую твій стогін вночі…»

Чую твій стогін вночі,

Чую. Не прийду.

Вже не погляну коханно-сумними очима.

Не спокутую кривди.

Не прийду. Не прийду.

Я розумію

Закуток кожний того стогнання.

Чую і знаю —

Все —

Чуже і далеке – рідне й близьке…

Чую: вбирається в душу уїдливим змієм.

Кожний той згук —

Чую – зриває мій спокій,

Сльозами здобутий – ніччю безокою.

Нащо ці муки? Їх не здоліти,

Адже ж,

не прийду!

Ніколи!

Не прийду?