Балада про гарматне м’ясо

«Валяється тіло

солдатськеє біле

на чужій стороні».

Народна пісня часів імперіалістичної війни

Над чорним полем,

над шляхом битим

кривавилось сонце,

як око з орбіти.

Праворуч – пустеля,

ліворуч – пустеля.

Праворуч —

ліворуч —

зґвалтовані села.

І скрізь,

де набої

пісок подовбали, —

шкірились трупи

до неба

зубами…

…Безногий, безносий

підвівсь нарочито —

чи всі в нього кості,

прохав полічити:

– Чи всі в мене кості?

Де мої кості?

Як я поїду

до милої в гості? —

А другий на руку

кишки мотав.

– Не клюйте ви, круки,

мого живота!.. —

Третій веселий,

наче на балі, —

хрести і медалі

на ребрах.

гойдались:

– В боях я був перший,

служив я не здря

за велич імперії,

за віру

й царя!

– Я випив балончик

газу метану

за гвардію царську,

за чин капітана…

…Окремо лежала

чиясь голова —

і шелестом жалю

її слова:

– Ой брате мій, брате,

де Київ,

де Краків?

Вже ворон давно

над очима прокрякав.

– Ой брате мій, брате,

чи жде мене мати?

– Чи жде мене мати

і батько-отець,

і та, що збиралась

піти під вінець?..

– Давно вже, – сказав я,

в могилі їй спиться…

змочила сльозами

снопи

пшениці…

Щосвята до церкви

ходила

молитись,

аж поки отець

повернувсь на милицях…

…Тут знявся одразу

стукіт

і тупіт.

Підходять всі вряд

земляки

з Конотопу:

– А як наші жони

і дітки малі?

– Чи довго лежать нам

в сирій землі?

– Нас порохом вітер

угроблює

вглиб…

Гей, хто ж нам одвітить —

за що полягли?!