«Не бачити мені вже більш обнови…»

Не бачити мені вже більш обнови,

Не пережить весни і серця бур —

Бо туго, грізно затиснувся мур

Довкола серця, й серце тоне в крові.

Ненавиджу, ненавиджу з любови

І світ, і світло, й літепло, мов щур.

Останній вже чіпився серця дур,

Немає глузду в серця мого мові.

Сказать тобі ж я мусив це умить,

Щоб ти не мріяла знайти чуття,

Його краплину, чисту, як блакить,

І щоб не снила любо, як дитя,

Любов свою подать мені з казками…

Втікай із нею, хай цвіте квітками!