«Свідомість втрати не гніте…»

Свідомість втрати не гніте

і не хвилюють ранні хиби.

Життя – мов поле золоте:

уже чорніють перші скиби.

І серце вже не в тім вогні,

вже не таке ясне і чуле…

В вечірню сутінь у вікні

навчусь я згадувать минуле.

Чуття невичерпаний скарб

вже не такий проте багатий:

спокійних ліній, тихих фарб

я став задумливо шукати.

І пестить байдуже рука

колосся степу, саду грона,

як певність сумно виника:

не повернутися з полону.