«Шаблею, шаблею бистрою, співучою…»

Шаблею, шаблею бистрою, співучою,

вітряною крицею, вигнутим крилом —

снилося: під Мірчею, під камінною кручею

осінь продзвеніла над моїм чолом.

І дивлюсь я місяцем гірко, затуманено

із-за хмари срібної, в журному жару.

І ніхто не відає, що мене поранено,

що блакитним місяцем вранці догорю.

Що голублю пальцями кудрі осокорові,

іскрою журливою сріблюся в вікні,

що хилюся зраджено головою к борові,

голубою скронею к рідній стороні.