«Вечір. Тиша. Вербна тонь…»

Вечір. Тиша. Вербна тонь.

Хмари низько, низько – сонні.

Обрій млосно темний дикуном ось, ось,

звихриться сполохом…

Ось, ось ударить на голову берез…

Порве крайчасті рядна, до сучків порве…

Стане плакать п’яний, знервований пияка:

«Яка пропаща далеч. Мряка».

Стане город в шумі гнати вперед – дзвін.

І знов тиша… Вечір… Ніч…