Василеві Стефаникові

Ми всі розбіглись од пожежі,

Ми всі розбіглись, хто куди —

І захищать мужицькі межі

В неволі залишився – Ти.

Визбируєш мужицькі сльози,

Штихуєш муки у слова:

На битій галицькій дорозі

Сріблом покрилась голова.

Десь загубила мати сина

І двір у батька спопелів —

І стигне сум, немов ожина,

На недоораній ріллі.

А скрізь полями межі й межі —

Неначе тінь тюремних ґрат,

Смутні смереки ворог теше

І ставить шибениці в ряд.

Окрадена мужицька тайстра

І загулюканий мужик,

І тільки тут, у творах майстра,

Мужицький плач, мужицький крик.