Вітер з півдня

Хто там, хто там за вікном заплакав?

Вухо ловить шум нестримних крапель…

Налетіли з лісу чорні круки,

і дерева заломили руки,

мов синів козачки перед боєм

вийшли в поле проводжать юрбою…

Вийшов я – і радість б’ється в груди, —

вітер з півдня ураганом студить;

мчать на північ темно-грізні хмари,

мов примар стотисячна отара;

і шумлять, шумлять дерева голі,

і гримить ріка десь льодоколом.

Коли так – весну стрічать іду я

аж туди, де повідь біля броду.

Мене вітер пестить і цілує,

тріпле чуба і штовхає в плечі!..

Ах, люблю я в березневий вечір

п’яну розталь, буряну погоду!..