Луни

І

На чотири вітри піду,

Проти бурь випну груди,

Одімкнуть списи кров руду

І тиша луни розбудить.

Заблисне далеке місто

Шпилями і маківками,

Хрестів церковних намисто

Візьметься блискавками…

Постукаю у браму патерицею,

Як перехожії старці,

І стануть хмарою над столицею

Сполохані горобці…

ІІ

Купальські білі берези

І пахощі чебрецю…

Хто проведе леза

По чистому цьому лицю?

Хто розвіє тумани

Казок старих

Незачарованим гляне

У нетра їх?

Хто, папороть дивну зірве,

І знайде зілля розмаю,

Хто луни з корінням вирве

Глибокому гаю?..

…Купальські білі берези,

Безсмертники, чебреці…

Чиї відзначаться леза

На чистому цьому лиці?..

ІІІ

День легкий, як шовкова тканина,

Затопився теплим, теплим злотом:

Доспіває буйних жнив калина

Під поломінним, соняшним льотом.

Налилися літові груди,

Повні вщерть і тепла, й молока;

Небодар обезтямлено блудить

Під регіт Лісовика.

За лунами – луни й пів-луни,

Лісами, долинами, яром

Розлогими хвилями суне

Глум над Небодаром.

Втішно, і тепло, і легко

Миється літневий південь,

Стерень обсмалений півень

Пір’я розкидав далеко.