Вечір

Весіннє небо сіросиве клоччя

Із вітром у мережку запліта…

І чую я із нетрів спів пророчий,

Що там, у нетрях, темрява зроста.

Вона пливе на вицвілих зірницях,

І холодком вечірнім обійма.

Берези йдуть, красуні білолиці,

У запахущий і п’янкий туман.

І він іде – всевладний синій вечір,

Щоб на дорозі вовком залягти.

Щоб посвист вдаль послати молодечий,

І потім нишком по дворах пройти.

В туман хатки край лісу зодягнути,

І утекти у гущу через сад…

І стихне все… І гомону не чути,

І тільки зорі, наче виноград.

У золоті позаплітались грона

І манять землю крізь серпанок хмар…

Летять вітри на зоряні перони,

І семафором їм – Волосожар!