Дві квітки

Усе раділо там. Шляхи і перелоги

Нектар ранкових рос у захваті пили.

І тільки у степу, в пилюці край дороги,

Забуті усіма, волошка дві цвіли…

Не бачив їх ніхто. Покриті пилюгою,

Журилися вони під чобітьми людей,

Лиш вітер уночі болючі рани гоїв

І лагідно тулив до люблячих грудей.

Ударив грім. Пройшли грози громохкі коні,

Дощі обмили степ і жито на горбі…

А ранком у степу на радісному лоні

Всміхнулись до людей дві квітки голубі.

І сором тих узяв, що, мимо часто йдучи,

Не бачили квіток. Була в тому печаль,

Іронія сумна і біль життя пекучий:

Цвітучого в тіні ніхто не поміча…