Діти звіра

Дванадцять було їх од Чорного Звіра,

Од Чорного Звіра з бездонних ночей.

Їх косить, їх косить червона Сокира,

Їм смутно всміхаються душі людей.

Родились од Звіра, а тихі як діти,

Як діти уміли б прощать і любить, —

Так Волю Жорстоку не дано стерпіти,

Так їм не судилось між світлими жить.

І тільки посміють із пітьми, із ночі,

І тільки посміють в краї голубі, —

Встають непоборно Веління Пророчі

В безумстві сліпому, в безумній злобі.

І тільки посміють шляхами нічними

Вступити в блакитність безмежних доріг,

Підніметься грізно Сокира над ними —

І тихі вмирають під Сонцевий сміх.

І вмерли дванадцять од Чорного Звіра,

І вмерли дванадцять на грані ночей…

…О блиска, о блиска безумно Сокира!

О, журно всміхаються душі людей!..