Гордій Брасюк

Народився 2.01.1899 р. у с. Лука Троянівського повіту на Житомирщині в селянській родині. У 1919 р. закінчив Житомирське комерційне училище та Київський ІНО. Належав до культурологічної організації «Просвіта» й літературного об’єднання «Гарт».

Перше оповідання «Істина» опублікував у 1924 р., відтак друкувався в журналах «Червоні квіти», «Червоний Шлях», «Нова Громада», «Життя і Революція», «Плуг», «Глобус». Автор книжок оповідань «Безпутні» (1926), «В потоках» (1927), «Устинка» (1929), «Сни і дійсність» (1930), роману «Донна Анна» (1929). Поезії Г. Брасюк опублікував 1923 р. у часописі «Голос Праці» (Вінніпег).

Хоч Г. Брасюк і був лише кількох місяців на посаді інспектора з господарської частини лазарету петлюрівської армії, це йому пригадали у 1930-му. Його заарештували і заслали на 5 років до концтабору.

На допитах Брасюк не приховував своїх симпатій до Центральної Ради, називаючи її «рідною національною владою», та підтвердив що займався агітацією на підтримку уряду УНР.

Відбувши покарання, з 1935-го і працював плановиком-економістом в об’єднанні «Харчопромспілка» у Запоріжжі. Але 27.06.1941 р. його заарештували вдруге. Серед вилучених речей були рукопис роману «Чечель» та 4 зошити повістей. Пізніше рукописи повернули дружині.

У постанові Особливої наради НКВС 8.12.1941 р. вказувалося: «Брасюк Г. І. як соціально небезпечний елемент підлягає ув’язненню у виправно-трудовому таборі строком на десять років».

Спочатку він опинився у в’язниці м. Уфи, а потім у Казахстані, де й помер у 1944 році.