Передсвітанкове

Вночі чиїсь я чую кроки,

(Усе навколо спить).

Дивлюсь – устав з дрімоти спокій —

Зирнув на мене,

зблід,

Простяг

до низу

димом

вуса,

Ворушаться уста…

Вслухаюся:

чи не забувся

Як досвіта вставав?

Вмивався там, чи ні, та швидко

Поки гудок не гув —

Спішив нап’яти сиву свитку

І йти в заводу гул.

Кінчав кувати ранок майстер,

Надворі день займавсь.

Мороз на вікнах вишив айстри,

На брук посипав ряст.

Будинки заспано-суворі

Примружували зір,

І гасли погляди в покорі

Туберкульозних зір,

Прогув гудок.

Усе минуло,

Проплило в один мент.

Нічого наче і не було,

Бо зараз я – студент.

І знов чиїсь я чую кроки.

Усе навколо спить.

Дивлюсь – красуня чорноока

У серце промінить.

Палкі уста, гарячий погляд,

Сплелися у теплінь.

Немов русалка

лонні води

Довела до тремтінь.

Це тільки сон.

Осінній сон, —

манить мене.

Мана зника

І колесом надходить день.

Сердитий зір.

В німих очах

Немов мороз.

Читаю я

В його устах

Слова погроз:

«Гей, хлопче мій!

Розбуркай сон

Солодких мрій.

Іди туди —

Де КОМСОМОЛ

Буя, мов рій.»

І я встав.

На устах

Ще не зникла теплінь,

І в очах

Біла тінь.

І коси

Золотінь…

Але ось,

Наче хтось

У дужках народивсь.

Пронеслось,

Мов колись:

«Ширше, ширше

Дивись».

Шлях один.

Буду йти —

Переможно без меж.

Юнь шепоче:

«Дійдеш, —

Серце ж повне

Пожеж»…