«Двадцять весен білих-білих…»

Двадцять весен білих-білих…

Двадцять келихів ущерть.

Пив я Соняшну Отруту —

І в останнім випив смерть.

Яривсь, ярився червоний.

Цвів же цвів же злий Огонь, —

Пив я Соняшну Отруту,

Пив палаючий Огонь.

Пив я з келихів смертельних,

Вином Сонця повних вщерть,

Поки випив всю Отруту,

Поки випив Сонце – Смерть.

Ще Огонь цвіте – огніє,

Але Сонцем мертвий я.

Я пройшов своє належне,

Я пройшов свої поля.

Ще Огонь цвіте – огніє,

Ще горять його ножі,

Але я пройшов пустині

До останньої межі.

Двадцять весен білих-білих.

Двадцять келихів ущерть.

Пив я Соняшну Отруту —

І в останнім випив смерть.