Дві сурми

Славить, славить вся земля

Самовладця короля,

Славить вголос, нишком плаче,

Низько хилиться тремтячи.

Щоб не чувся часом плач,

В короля на те сурмач.

Засурмить сурма з наказу —

Переможе Слава зразу.

Та як сповнить чашу вкрай

Поневолення відчай,

Під свою народ музику

З трону скидує владику!

І сурма його луна

Так, що вся журба мина.

Тож і ми сурмим полями,

Покінчивши з королями.