«Чарки не торкані. І вже немає дня…»

Чарки не торкані. І вже немає дня.

Надходить вечір, сумом оповитий.

Іде далекий гість, і вість його трудна,

і хилить гриву кінь його підбитий.

Киреї скинемо. Не буде більше чти

ні корчмі степовій, ні славним дітям Трої.

Підбитий, мовчазний – з-під Мірчи, де брати,

дійшов славетний час. Розійдемось, герої…

Розійдемось в степах. Хай затягають дні

рубцями борозен шляхи розбиті волі.

Не буде більше чти ні шаблі, ні струні,

ні учті січовій у Насті Горової…