ІІ

Асфальт присипаний піском —

Невірноковзький, – кроки хибить.

А я – горю ласкавим сном:

Зійде Любов – чуття поглибить…

І в жовтім вечорі межа

Неясних марев-хвиль над днями,

Що ти, – незнана і чужа

Давно відгаданая снами.

І хоч далекий чудний світ

Легенд неясних і просяянь —

Усе одну з неволі літ

Хистку, невірну, – я чекаю —

Вечірні, гаснучі огні

Ізнову сном стежки встелися, —

Що ти – білієш в далині,

Як вперше – з’явишся мені

Такою, – як раніш труїла…