Я дужий

Я відбивсь від людей, втік за місто й доріжкою

Між ланами самотній подався ген… ген…

Там надхненні пісні я ніжніш кую,

бо там дійсний соняшний день!

Тихо вколо, лише жайвори перелякано

Поринали все глибше в бездонну блакить,

Усміхнулося сонечко маково

і за обрій на сон спішить…

Покотилось, сховалось на цілу ніч сонечко,

Хмарка жменею сипле сріблясту росу,

Посплітались пісні жайвороночків

у вечірніх згуків красу…

Я відчув, що в тих ніжно-вечірніх мелодіях

Мого чуйного серця акорди бринять,

І щасливий, щасливий сьогодні я,

бо я дужий! Незчисленна рать!