«Порвав би я розпуки тужні пута…»

Порвав би я розпуки тужні пута,

Коли б були залізнії вони,

Поплила б пісня вільна і нескута

В даль над розспівані лани.

Я б у розпуці тій летів піснями

Над синню гір до захисту села,

Де шепчеш ти лагідними устами

З квітками утлими, як сміх весла.

Я сплив би шумом над твоїм подвір’ям,

Що взяв на себе мрії всі мої,

І з дальніх борів, з дальнього міжгір’я

Носив до тебе співанок рої.

Порвав би я розпуки чорну тугу,

Коли б я знав, що ждеш мене десь ти,

Надлюдську всю зібрав би я потугу,

Щоб лиш туди крізь бурю доплисти.