«Зникає день в глухі безодні…»

Зникає день в глухі безодні,

Частину мук у тьму бере.

Приходить «завтра», як «сьогодні» —

Давно прожите і старе.

Приходить з ним печаль вмирання,

Бліде горіння хмурих дум,

І та ж журба, і ті ж страждання,

І той же денний сміх і глум.

І ті ж картини і одміни,

Борьба без віри і без сил.

І знов дивлюсь я на руїни,

І знов блукаю між могил.

І ранить день мене безкраю,

І ледве меч держу в руці.

В страшній поемі умираю,

Де білі привиди й мерці…