Сонце під голови

Підпалимо небо – і кинемо душі в повітря!

В степах рознуздаєм сліпого коня.

…Клекоче огонь нам – навіки повірте!

Співає земля.

Виходимо босі – і коси ми точим, —

Журба наша, гнів – огневий стрілольот!..

Ще й досі нам сниться, як вигнили очи

На твані болот…

Ще й досі ми бачимо: – юрби на площах,

Розтерзані діти в залізних вікнах.

А вечір кривавий їх кров’ю полоще,

Хрипить на тілах…

Тепер нам великим – не плакать погребно:

В серцях наших теплих – ворота вікам.

Сьогодні ми вкриємось зоряним небом,

А сонце під голови нам.