Розпука

Ровами місяць тіні клав…

…Нема… ох, – болю, – жалю!..

І ніч спокійная текла

від жит до жит і далі.

Повітря-мед і дзвін цимбал

і бубен – серця весни…

Тобі ввесь біль, ввесь сум і шал…

Сказать тобі: – чудесно!..

Як так… то я піду… – Прощай!

Ох, чи це Ти зробила?!.

Чи Ти могла?!. Цвів молочай,

одцвів, зім’ятий, – за могилою…

За голову узявсь… ридав…

…Мені пісень печалі…

А ніч спокійная текла

від жит до жит і далі…