Я

Кожний початок

ще не початок то

і кожний кінець

кінець ще не зовсім

коли не заповнено

і не стверджено печаткою

простої

анкети

і до того без пози.

І ніколи

не кажіть

Ви

що все

готово,

бо початки й кінці

будуть ще та і… знов ще.

Бо:

найголовніше питання —

питання – хто Ви?

І яке

Ваше

соціяльне становище?

Хай же

хай же

інтереси загалу

стоять над усі інтереси!

І нехай собі

на нескромність мою

хтось злиться і сердиться.

– Роблячи початок на ниві поезії

я

сам

без анкет розкажу:

– хто – я?

і яке моє серце.

І

Всі поети

і давні й сучасні

країн де сонце

і країн де сніг —

про серця

про чужі і про власні

співали

свої

пісні.

І дзвеніла-дзвеніла лірика:

лунав верлібр

і рядки октав

– всі співали

і щиро й нещиро

і в кожного —

своя мета.

Всі поети

і давні й сучасні

– одні з мажором, інші сумні —

про серця ж

виливали серця свої

про серця

складали пісні.

ІІ

Я не писав ще про серце нічого

я не писав про гарячу кров

і слова

«серце моє» —

його

не виводило

моє перо.

Але ж

коли із-за обрію сонце

вистромить пальці

й почнеться день

коли загудуть гудки на околицях —

серце моє

хоче

з грудей.

І хочу я

ген туди

аж за місто

куди летить і гудіння гудків

туди

де в убранні барвистому

виглядають

сільські хатки!

І знаю я:

коли загудуть околиці

праця також

і в селі іде

і серце моє

і цвіте й комсомолиться

і серце моє хоче до сонця:

…рветься

з-за ґраток

грудей.

ІІІ

Я не писав ще про серце нічого

я не писав про гарячу кров

і слова

«серце моє» —

його

не виводило моє перо.

Я не писав

але знаю одно я

просте:

життя —

дні боротьби.

І не сприймаю я

пісні сумної

хоч серце моє —

журби.

А коли вітер так сумно голосить

і спада осінь

на села й лани —

я

про другую ізгадую ОСІНЬ

і

про б-о-р-о-тьбу —

В-ОСЕНИ.

Згадую

(хати пішли на палаци)

й гасло моє

ще чіткіше стає:

– «Боротьба – це праця,

а серце для праці

– працюй

поки серце

кує!»