Балада про корабельного юнгу

Дорога —

море.

За морем – мета.

Навколо вода і вода

і вода.

Море хлюпочеться,

лащиться —

значить: тиша німа.

– Добре в морі, коли шторму нема!

Слухати б хвилі оце

і мріяти

про краї, де літав фантазійний Майн-Рід.

– Але —

враз!

повійнув вітерець,

на обрію хма —

ри і

капітан… зблід.

– Матроси!

– Матроси!

– Команда рупором вкрила:

– На щогли!

На щогли усі!

Спускайте вітрила! —

І наче мавпа у лісі

утікаючи од звіря

з бажанням жить

– видерлися матроси на щогли – вмить.

Тільки юнга з усіх єдиний

Завагався, долізши до середини —

Дивиться вниз

поглядом жахним,

Крутиться голова

і хитаються ноги під ним.

І зобачивши

затремтіли й інші на щоглах:

– Впаде!

Тоді

прискочив капітан і крикнув:

– Де він той?!

Де?!

і слова його впали шрапнеллю:

– Вгору дивись!!!

Уперед дивись

коли лізеш!!

– бо

Застрелю!

…Стрепенулися всі.

Закипіла праця ізнов. Залунали команд голоси,

Скрипіли щогли.

Гойдавсь корабель.

А вітер все дужче і дужче,

а навколо – вода і вода.

Дорога —

мо —

ре, за мо —

рем – ме —

та.

Обензинодимились вулиці

і придорожні пункти населені

і загарчали деякі вслід

разом із псами кудлатими,

а за нами:

Рильські чумаки з волами,

а за нами —

Українські Єсеніни

біжать

«Рижими жереб’ятами».

Хай біжать!

Хай біжать!

Хай біжать!

Хай нам вітер в лице!

Що

нам

це?!

Хай біжать!

Хай біжать!

Хай нам сонце пече – хай!

– Скачуть нам іскри змагання з очей —

Не зважай!

Шофере!

Уперед дивися!

Вперед!

і торохтять вози й полудрабки позаду.

Але що нам вони?!

Нас зневір не бере

МИ

всотали у кров свою, в жили свої

Прекрасну баладу

про корабельного юнгу

і пам’ятаєм слова капітана.