Криниця

Ой у криниці вода холодна —

Джерела чисті зісподу б’ють.

Ти вистилала тонкі полотна,

Ти виряджала в далеку путь.

Ой у криниці вода холодна,

Дівчино-рибко, не забувай.

Дала напитись (убік полотна!),

Сама рукою: ну, що ж, бувай!

І я поїхав – знову походи,

Панів рубали – крошив Махна…

Біля Майкопа з криниці воду

Цебром збирала не раз до дна.

Одна на брата надбита фляга

Ковтав по краплі й на дно дививсь.

Ой пив не часто з криниці благо,

Не роззувався і не голивсь.

З коня не злазив – бої, походи,

Коли до ясен присхне язик,

У серці будять – криницю й воду,

Що у походах не пив, одвик.

Та шабля гостра, як бритва ріже!

Пани-підсудні дають драла.

Майкоп, Одеса, Полтава, Ніжин —

Кіннота наша в боях пройшла.

Вертав з походу – біля криниці

Стояла пишна і молода.

– Ой дай напиться мені водиці… —

додолу з відер хлюп-хлюп вода.

Улип губами до відеречка,

Такої зроду води не пив.

Медами пахла білява гречка,

А ти за повід, щоб одступив!

А ти питала, з якого краю,

Дарунок-подар, який несу.

Відповідав я. – Панів немає…

Бідняцька воля да на красу!

Ой у криниці вода холодна.

Дала напиться – не забувай…

Тікали-никли тонкі полотна,

А ти рукою – бувай-бувай!..

Як доведеться цим шляхом їхать,

На окупанта війною йти —

Біля криниці, де липа-стріха,

У затінь свіжу знов вийдеш ти.

Береш відерце. З тої криниці

Як бризне-бризне зерно-вода.

Дала напиться кришталь-водиці,

А сама горда і молода.

Як і раніше, вода холодна

Плюскоче з відер, як водограй.

Та молодиця… тонкі полотна…

Мені рукою: бувай… бувай!