«Спішить, кермує, веслами веслує…»

Спішить, кермує, веслами веслує —

Човен летить.

А думка про розкіш душу свердлує,

Серце тремтить.

А вона,

Мов весна —

Ручки біленькі вгору підіймає,

Немов русалка серед води,

Смішками по срібних плесах кидає

І промовляє:

Веслуй, коханий, веслуй,

Кермою справно кермуй,

Туди – туди – туди —

До тієї похилої верби,

До темного лугу,

Дивись – он там,

А там – а там,

Тобі я дам

Солодке, розкішне – щось,

Так ніжно-ніжно,

Таємно якось…

Дам свою вроду, красу і тіло,

Вип’єш там розкіш до дна.

Тільки скоріше, благаю – до мене,

Я тут самотна, одна.