«Мене тато прогнав і прокляв…»

Мене тато прогнав і прокляв,

бо у мене дитина од «гоя».

Він казав, щоб упала земля

Попід нами, Оленко, з тобою.

Тато мій! Він такий старий,

Як помовклі листки талмуду.

Плаче він: «Ой на доньчин гріх

Будуть з мене сміятися люди.

О, прокляте, прокляте дівча,

Не хватило для неї єврея».

І у нього сльози в очах,

В бороді – срібляному інеї.

Мама плаче: «У неї Оленка,

Не Дебора, не Лія й не Хана».

Ах я знаю, для мами сивенької

Це велика, велика драма.

Моя рідна стара матусю!

В неї руки в лушпинні від риби,

Бо вона куховарити мусить,

Заробляти шматочки хліба.

А в Оленки синь у очах

І русяво-біле волосся.

Що то скаже моє дівча

На запитання «нація» гостре.

І не може тато простить,

Що у мене дитина од «гоя».

Ну, а мама сказала: «Ти

Та прийшла б коли-небудь із „тою“».