Сатирик Остап Вишня дотепно й переконливо висміяв нездійсненність націоналістичних замірів «привласнити» Шевченка

У 1924 р. Павло Михайлович Губенко – улюблений народний сатирик Остап Вишня – написав фейлетон «Чий Шевченко?».

« – Наш Шевченко!

– Ні, наш Шевченко!

– Так ні, таки наш Шевченко!

– Наш! – Наш!

А як насправді, чий же Тарас Григорович? Наш чи їхній?

– Їхній!

Факт! Що факт, то нема де правди діти – їхній…

– Який там, – вони кажуть, – Шевченко революціонер, коли він і віру, і церкву так поважав, так славословив, так шанував!

– І що ви на це скажете?

– Правда!

– Читайте, як він до цього всього ставився:

Храми, каплиці і ікони,

І ставники і мірри дим,

І перед образом твоїм

Неутомимії поклони —

За кражу, за війну, за кров,

Щоб братню кров пролити просим,

А потім в дар тобі приносим

З пожару вкрадений покров!!243

– Бачите?

Пожар, небезпека, згоріти можна, загинути – раз плюнуть, а ми, незважаючи на все це, в огонь, мовляв, ліземо, щоб свиснути покров і богові в дар принести…

– Хіба це не любов, не самопожертва?

– Хіба це не повага до релігії, до церкви?

І це ще не все…

У поемі «Іван Гус» Тарас Григорович прямо кричить за автокефальну церкву:

Автодафе! Автодафе!

Гуртом заревіли…

«Автодафе» – це тоді так звалась автокефалія.

Можна дуже багато в Шевченкових творах таких прикладів понаводити, але гадаємо, що досить буде і тих.

Далі…

Відношення Т. Г. Шевченка до панів. Безперечно, дуже симпатичне, та й інакше і бути не може. Сам кріпак, змалечку вихований на панській ласці, він все життя про панів згадує…

Послухайте, з якою любов’ю Лукія («Відьма») розказує дівчатам, як вона пана любила:

А вона їх научала,

Як на світі жити;

Розказує, як і вона

Колись дівувала

І як пана полюбила,

Покриткою стала.

І як стригою ходила,

Близнят породила.

Усе було розказує,

Аж плачуть дівчата,

Та хрестяться, жахаються,

Ніби пан у хаті244.

Ви бачите, з якою любов’ю ставилось населення до панів. Проста дівка Лукія настільки любила пана, що не одну дитину йому народила, а цілих двоє. І дівчатам потім розказує. Дівчата з радості аж плачуть, і в екстазі їхньому їм навіть пан увижається («Ніби пан у хаті…»).

Далі…

Ми вважаємо Шевченка за борця за волю. Помиляємося ми. Шевченко любив неволю. Він навіть її ідеалізував.

Пригадайте:

Заснули, мов свиня в калюжі,

в своїй неволі245.

«Свиня в калюжі»… Верх блаженства… Ми ж прекрасно всі знаємо, що ніхто так красиво себе не почуває ніколи й ніде, як свиня в калюжі…

Далі…

Помиляємося ми так само, що Шевченко ненавидів царів. Чому ми це приписали Тарасу Григоровичу, я просто не розумію. Він же ясно і недвозначно каже:

Все на світі не нам,

Все богам і царям246.

Все їм! Все їм оддавай! Хіба це не пошана царів та богів?

А оце приміром:

О люди, люди, небораки,

Нащо здалися вам царі…247

Прямо благає!.. Навіщо вони вам? Дайте їх нам! Страшенно-бо любив він їх…

Наведені приклади, думаю, переконають, що Шевченко, безперечно, їхній… Панський Тарас Григорович.

У «Заповіті» так якнайяскравіше і виявилась його поміщицька ідеологія, його бажання великої земельної власності:

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно…

Бачите, який?! Не просить якихось півдесятини, а цілі лани з кручами, з Дніпром… До графині Браницької хоче дорівнятися…

Так чий він? Правда, їхній?!»248