Пастух у рідному селі

Зрештою, втративши будь-яку надію зробитися коли-небудь хоча б пересічним маляром, Тарас наш із розбитим серцем повернувся до рідного села. «Я мав на увазі (говорить поет) скромну долю, яка в моїй уяві, однак, мала якусь незбагненну привабливість: я бажав стати, як висловлюється Гомер, пастирем стад непорочних».

Мені тринадцятий минало,

Я пас ягнята за селом —

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало

Неначе в Бога…

Чого Господь не дав дожить

Малого віку у тім раю,

Умер би, орючи на ниві,

Нічого б на світі не знав,

Не був би в світі юродивим,

Людей і Бога не прокляв!

(«Мені тринадцятий минало…»)302

Старший брат поета Микита спробував був привчити його до господарства, та всі його зусилля були марними. Тарасу швидко набридло й це заняття; він покидав у полі волів та йшов десь вештатися на волі.