Головна зухвала мета «апостола» українського націоналізму Донцова: видати себе за однодумця поета-революціонера Шевченка

Нескладна річ – пояснити саму зацікавленість Донцова особою Тараса Григоровича Шевченка. Пігмеї завжди марять бути подібними до велетнів, та ховаючись за ними – не опинятися в їх тіні. Сучасники не обійшли цю рису, тільки ознайомившись з появою цього крикливого маніфесту. «Як дикун, поначипляв він на себе шнурки блискучих фальшивих коралів, – відзначало у 1926 р. поважне видання тодішньої столиці України Харкова, – прикрасив себе пестрою орнаментикою татуїровки – чужих цитат, нап’ялив на себе дуже «модерний» циліндр і в такому костюмі продукує він своє крикливе танго перед історією, яка пройде спокійно мимо цього настирливого шуму»206.

У цій показній «татуїровці» з чужих цитат і з’являються фальшиві спроби Донцова будь-що підладитись під Шевченка.

Відзначимо праці, які переконливо розкривають фальсифікаторські вправи Донцова й його прісних207.

Зі свого боку, силкуючись будь-що нав’язати українцям власні безславні невідступні руїнницькі маячення, Донцов, по-перше, на власний «компетентний» розсуд у програмному опусі «Націоналізм»208, – прагнучи оббрехати найбільшого народного велетня, Тараса Григоровича Шевченка, – звертається до науковоподібного, з дозволу сказати, – «теоретизування». Він винаходить і головну причину гіркого історичного минулого України. Вона оголошується так званим «провансальством» – тобто ідеологією жителів Провансу, які – без помітного опору змирились із перебуванням у складі Франції на статусі провінції. Новоявлений історик виявляє і діяча, який «мужньо» виступав проти такого.

«Пригадаймо собі, – просторікує Донцов, – рабську філософію провансальства, яке застерігалося проти того, щоби право на життя мали собі окупати нації більшим виявом життєвої енергії, і аж тоді з’ясуємо, оскільки инша, мужнійша, не розхлябана жебрацька фільософія містилася… в висказах Куліша!..»