Тарас Шевченко – провісник революції, світоч людства

6

Шевченка з прогресивним людством зближувала й зближує ідея боротьби за визволення, ідея народної революції, якій він служив з непоборною стійкістю. Недарма А. В. Луначарський переконливо сказав: «Шевченко передусім належить до трудящих класів свого народу, але разом з тим є святим поетом революційних низів усього світу».

Ще в 70-х роках російська демократична критика відзначала близькість Шевченка й Петефі як авторів творів, овіяних революційним диханням.

Шведський історик літератури і критик А. Єнсен у 1916 р. писав, що межі слави Шевченка розкинулись надзвичайно широко: «Його ім’я справедливо належить всесвітній літературі… бо Шевченко був не лише національним поетом, а й універсальним за духом світочем людства». Високо оцінюючи поеми «Сон», «Кавказ», критик за одну поезію «Лілея» ставить Шевченка поряд з Гете.

Проголосивши в одну з річниць грудневого повстання – 14 грудня 1825 р. – в посланні «І мертвим, і живим…» шлях революції як єдиний шлях до волі, український Кобзар до кінця днів своїх лишався провісником революції.

Ідея боротьби за свободу, боротьби проти будь-якої експлуатації й гніту, ідея революції, що відображала найглибше розуміння корінних інтересів загальнонародного світового руху незмінно осявала творчість українського Кобзаря. Шевченко то алегорично, то безпосередньо й на весь голос сміливо провіщав сучасникам і заповідав нащадкам цей постулат доби.

Десятирічне заслання не зламало поета. Після повернення з нього, в 60-х роках, Шевченко виступає таким же полум’яним співцем народної революції, безстрашним борцем проти царсько-поміщицького ладу, захисником високої ідеї братерства народів, політичним однодумцем борців за свободу всіх народів-слов’ян, народів Заходу (французів, італійців, угорців) і народів Сходу (Казахстану й Китаю). Всі ці виступи прозвучали в «невольничій поезії» періоду заслання й художньо яскраво і ще з більшою силою революційного пафосу – в поезії 60-х років.

Шевченко володів, за словами М. Горького, «відчуттям майбутнього». І в 60-х роках поет, закликаючи до революції, висловлював певність, що на зміну царизму прийде демократичний лад:

Коли

Ми діждемося Вашингтона

З новим і праведним законом?

А діждемось-таки колись!

Шевченко не вважав царсько-поміщицький лад непорушним. Революційний переворот пророкував поет прибічникам царизму:

Розтрощить трон, порве порфиру,

Роздавить вашого кумира.

Вникаючи в твори Шевченка, ми ніби торкаємось джерел того, чим і сьогодні живе людство. Панівна ідея нашого часу – це боротьба за людину та її творчу волю, за «людське, велике людське» – хіба не попереджена вона в мрії Кобзаря про такий лад, коли

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати.

І будуть люди на землі.

У 1914 р., в дні сторічного ювілею з дня народження Шевченка, газета канадських українців «Гайдамаки» писала: «Як геній вищим духом, оспівав Шевченко два найвищих ідеали: «Україна без холопа і без пана» й ідеал добра найкращого на світі, ідеал міжнародного братерства пролетаріату».

Не менш глибоко ввійшла ця ідея в свідомість сучасних письменників. Болгарин Людмил Стоянов сформулював її так: «Велике значення Шевченка не лише для України чи Росії, а й для всіх слов’янських народів, для всієї світової культури. Шевченко не з тих поетів, про яких ми згадуємо в зв’язку з якоюсь ювілейною датою. Він з тих творців, справи яких – прапор цілої епохи, провісник майбутнього».

Усі питання віку, виражені в поезії Кобзаря з винятковою проникливістю й глибиною в високоестетичному відбитті, були по суті історично непорушними закономірностями, живими й дійовими для розвитку української й світової літератури. Поетична проникливість допомогла великому поету побачити в дні теперішньому день прийдешній, написати твори, що не втратили свого художнього значення й тоді, коли життя, що їх породило, відійшло в минуле, коли їх час був відтіснено новим. «У справді народному творі, – сказав І. Бехер, – є не лише сьогоднішнє».

У Шевченкові вражає не лише сила історичного передбачення, а й здатність надати здобутим цінностям поетично яскравої форми.

Шевченко свої ідеї, відкриття зігрів промінням свого таланту й перетворив їх у перлину поезії, у високе мистецтво, підніс на височінь, якої досягають лише генії світової літератури.

Естетичну значимість поезії Шевченка й для нашого часу підтвердив давній друг Радянського Союзу англійський письменник Джек Ліндсей. У передмові до своїх перекладів з Шевченка він пише: «Я перекладав вірші Шевченка з великим задоволенням. Як мені здається, я правильно відчув основну якість шевченківського вірша, простоту, точність опису й силу почуття. Я прагнув передати цю якість».

Невмируща чарівність поезії Шевченка й неминуще значення ідейно-естетичних цінностей, внесених генієм Шевченка в культуру світу, очевидні117.