Гарячі сподівання й невтішна дійсність

6 – 7 вересня Шевченко писав М. А. Цертелєву396 про труднощі, які доводилося долати йому, тяжко зайнятому задуманою великою працею: «Якби мені Бог поміг докончить те, що я тепер зачав, то тойді склав би руки та й у домовину. Було б з мене: не забула б Україна мене мізерного, та ось що! зачав-то я зачав, а вже кончу, не знаю як, бо без людей і грошей не втну нічого, та здається, що ще ніхто нічого не зробив без цього товариства. На те вони люди, на те вони гроші, будьте ласкаві, помагайте мені, ви маєте і силу, і славу, і любите ту країну, що я тепер заходився рисовать. Ось як я її рисую. Спершу види, чи то історією, чи то красотою прикметні, вдруге народний бит, так, як він тепер єсть, а третє – історію, все те, що робилось на нашій Україні колись-то. Тепер уже три картини готові, а ще три вийдуть к Новому року. Посилаю вам оці три і вельми прошу наберіть субскрементів у Харкові, коли вам Бог поможе, і шліть до мене за квитками і картинами. За 6-ть картин три карбованці. Спасибі, сіятельний наш губернатор узявся мені помагать, та ще як ваша мость та інші добрі люди скинуться та поможуть, то тойді оживе наша країна хоч на папері. Шлю вам оці три картини і квит на шталт, а ви, якщо там зберете, то шліть до мене в С. П. Б. в імпер. Академію художеств на ім’я Тараса Григоровича Шевченка»397.

Ще до того Тарас Григорович відвідав рідні землі. 26 листопада в листі на Кубанщину Я. Г. Кухаренку він писав: «Був я уторік на Україні – був у Межигірського спаса. І на Хортиці, скрізь був і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися.

Заходився оце, вернувшися в Пітер, гравировать и издавать в картинах остатки нашої України. На тім тижні вийде 6-ть картин, і тобі пришлю»398.

А ось що згадує про здійснення Шевченкового задуму В. В. Ковальов: «Около 47 года Тарас Григорьевич предпринял издание альбома «Живописная Украина»399, которого была одна тетрадь в небольшом количестве экземпляров; тетрадь эта состояла из четырёх рисунков: «Дары в Чигирине», «Подача рушников», третьего не помню, и четвёртый – «Судная рада» (гравированные самим Тарасом Григорьевичем иглою на меди). На этом последнем рисунке с удивительною верностью схвачены экспрессии наших заспоривших на сходке землячков; в их числе изображён, по-видимому, старшина, который, потупив глаза в землю, тычет палочкою кизяк. Под картиною написано: «Се дило треба розжувати». Теперь это рассказывается как анекдот, и я хочу восстановить в памяти (читателей), откуда он взят и кто творец этого сюжета. Издание это, как и вообще вся другая его деятельность, вследствие ссылки Тараса Григорьевича прекратилась.

Тут уместно вспомнить, что Тарас Григорьевич первый у нас в России начал гравировать иглою на меди по способу и манере фламандцев XVII стол., придерживаясь манеры Рембрандта»400.