Невичерпна сила реалізму Шевченка

На закінчення кілька слів про художню природу поезії Шевченка й її відношення до естетичних проблем сучасності.

Книги таких великих художників, як Шевченко, нагадують про невичерпну життєву силу передового реалістичного мистецтва. Письменники багатьох поколінь вчились і вчаться на поезії «Кобзаря» умінню бути близькими і зрозумілими не для сотень, а для мільйонів читачів, та є ще один бік великого художнього реалізму, на якому хочеться сьогодні окремо наголосити, говорячи про поезію Шевченка. Це – здатність справжнього реалістичного мистецтва – завжди бути відкритим, завжди нести в собі потужний заряд новаторства. Про це, власне, говорив Л. Толстой, коли твердив, що мало не кожен видатний твір російської літератури ХІХ ст. такий різко своєрідний за художньою формою, що не вкладається в канонічні жанрові визначення. Хіба ми не можемо сказати те ж саме й про поезію Шевченка або принаймні про її визнані перлини? Зовнішня простота їх таїть глибини, які в деяких випадках ще й досі нами не осягнуті.

Я вже наводив як приклад глибоку своєрідність політичних поем Шевченка, та печаттю оригінальності позначено майже кожен з жанрів і кожна з форм у «Кобзарі». Один з сучасних зарубіжних літературознавців недавно писав про «стилістичну відвагу», яка вражає його в поезії Шевченка. Сказано точно. Цю відвагу справді можна побачити в усьому – і в композиційних прийомах, і в епітетах та метафорах, і в надзвичайно оригінальній, різноманітній Шевченковій ритміці. Реалізм Шевченка був крилатим реалізмом, і ця його властивість вкрай важлива для нас сьогодні…

Свято Шевченка, відзначене в багатьох і багатьох країнах світу, – це свято великого гуманістичного та революційного мистецтва, яке, навіть віддалене від нас столітньою далиною, продовжує жити й боротися.

Добре говорив недавно М. Тихонов, що приклад таких борців, як Шевченко, нещадно викриває егоїзм (однаково який – самозадоволено-цинічний чи сповнений відчаю), егоїзм, який у наш час особливо наочно виступає як моральний ґрунт дегуманізації і художнього розкладу того мистецтва, яке зреклося народу та його ідеалів. З цим мистецтвом, з його ідеями та його естетикою у нас немає і не може бути примирення.

А в літературі, яка віддає себе складним, але почесним завданням побудови нового світу і виховання нової літератури, досвід героїчної поезії Шевченка потрібний, як чиста джерельна вода, що додає сили подорожньому, як прекрасна школа справжнього мистецтва.