Незмінна вірність ідеалам поета-революціонера

Але ці теми і мотиви – назвав я, звичайно, не всі – як вони з роками зміцнюються, зростають, поглиблюються! Яка велика відстань між натхненною піснею про морський козацький похід («Гамалія») і цими пророчими рядками:

Бували войни й військовії свари:

Галагани, і Киселі, і Кочубеї-Нагаї;

Було добра того чимало.

Минуло все, та не пропало,

Остались шашелі: гризуть,

Жеруть і тлять старого дуба…

А од коріння тихо, любо

Зелені парості ростуть.

І виростуть: і без сокири,

Аж зареве та загуде,

Козак безверхий упаде,

Розтрощить трон, порве порфиру,

Роздавить вашого кумира,

Людськії шашелі. Няньки,

Дядьки отечества чужого!

Не стане ідола святого,

І вас не стане, – будяки

Та кропива – а більш нічого

Не виросте над вашим трупом.

І стане купою на купі

Смердючий гній – і все те, все

Потроху вітер рознесе,

А ми помолимося Богу

І небагатії, невбогі.

Яка велика різниця між зойком сумніву: «Чи бачить Бог із-за хмари наші сльози й горе?» – зойком, в якому, правда, криється явне заперечення, – і цими гнівними антицерковними, атеїстичними словами:

Світе ясний! Світе тихий!

Світе вольний, несповитий!

За що ж тебе, світе-брате,

В своїй добрій, теплій хаті

Оковано, омурено

(Премудрого одурено),

Багряницями закрито

І розп’ятієм добито?

Не добито! Стрепенися!

Та над нами просвітися.

Просвітися!.. Будем, брате,

З багряниць онучі драти,

Люльки з кадил закуряти,

Явленими піч топити,

А кропилом будем, брате,

Нову хату вимітати!