«Художня сміливість і правдивість» – необхідна зброя у подоланні зневіри в сили й історичне покликання трудящих

Ми не можемо в усій європейській поезії того часу вказати на інший твір, в якому селянсько-плебейська маса стала б не тільки «активним фоном» національної епопеї, але й її головним героєм, носієм революційних ідеалів самого поета. І мова йде не тільки про ідейну новизну цього твору – моторошно-правдиві і водночас романтично-піднесені «чорно-багряні» картини Коліївщини по праву входять у світову літературу, як найяскравіший приклад художньої сміливості і правдивості у зображенні повсталого народу. У молодого Шевченка бачимо безумовний потяг до шекспірівської повнокровності й багатобарвності в живописанні народної маси, що піднялася на боротьбу.

Без цих художніх досягнень Шевченка вже не можна скласти собі належного уявлення про те, як вирішувалась тема народу і народного руху в усій поезії ХІХ століття. Але ще більш показовий у цьому розумінні і ще більш важливий для світової поезії образ народу – Прометея, що з такою силою заговорив на патетичних верховинах «Кавказу», а потім так чи інакше відгукнувся і в «Заповіті», і в «Неофітах», і в пройнятій соціалістичними видіннями ліриці останніх років. Хочеться, щиро кажучи, щоб світовий читач оцінив духовний і творчий подвиг поета, мало відомого тоді народу, – цей поет зумів винести кожну сльозу, кожний зойк, кожен рух протесту своїх героїв на художнє і вселюдське поле вселюдського бою між свободою і рабством, правдою і кривдою, «чоловіцтвом і звірством». І немає нічого дивного в тому, що саме в наш час ця світова, загальнолюдська «перспектива» багатьох образів Шевченка розкривається з особливою повнотою й ясністю.