З якою метою Вассиян змушений присягатися в «любові» до Шевченка

Вассиян, який не може ніде відкрито заперечувати велич Шевченка, бажає знайти другого Шевченка. Тому він раз у раз намагається – так чи інакше – пояснити нинішнє становище недозрілістю українців. Винайдену ним її причину він іменує: «змеханізуванням національних почувань». Ось як пропагує Вассиян свій задум: «Відомий у нас «культ Шевченка» є систематичним, чи пак періодичним поворотом хвиль «патріотичного комплексу». Цей культ наочно ілюструє високий рівень змеханізування національних почувань, що завдяки постійності перейшли у звичку і нині повторюються вже майже з автоматичною докладністю. Поет став національним пророком, неподільно опанував «святая святих» священних почувань народу, не має в тому небезпечних суперників, не боїться забуття».

Саме в подальшому обурливому пасажі розкривається уся зневага ультранаціоналістичного ідеолога до українського народу та його найщирішого, непідробного почуття до свого улюбленого сина й генія: «Своєю непорушною позицією завдячує він не геніальності свого твору, яким насякла душа його нації, не чарові моральної величі незламного його характеру, (??!!) а… психічному квієтизмові239 народу раба-наймита, що в культі свого генія-пробудника вибрав собі найдешевший (бо найбільш безпечний) спосіб заспокоювання своїх патріотичних емоцій, доведений до бездушних декламацій його пророчих слів, що в інтерпретації рабів утратили вогонь пориву і чар героїчної простоти. Як вигідно сховатися в крилатій тіні легендарного велетня, що, мов Атлант земну кулю, взяв на себе сутність українства. На культі Шевченка, на його всенаціональному характері, на боротьбі громадсько-суспільних груп за душу поета, викривлену й покалічену прокрустовим ложем ідеологій, програм, маніфестів, – пізнається мораль суспільності, залінивої, щоб пошукати собі нові предмети зацікавлення, замало амбітної, щоб свою убогість признати… і перемогти. Шевченка зроблено повновартісним синонімом українства; тому, хто вміє завоювати «Кобзаря», той панує над життям цілого народу, що не діється ніяким робом відділити від його особи і подумати інакше, як крізь призму його творчої індивідуальності. Синкретизм240, чи радше синтетизм241 моральних національних цінностей у пророчій ролі Шевченка полегшив українським ворогам боротьбу проти визвольницьких прямувань нації настільки, наскільки воююче українство закривалось щитом свого генія як найпевнішою своєю зброєю, і боючись якою-небудь зміною послабити свою позицію, закостеніло на місці і щодалі, то судомніше тримається своєї незмінної зброї.