Хвилюючі зустрічі з рідними й односельцями

У вересні 1843 року, після 14-літньої розлуки з рідними, Шевченко приїхав до Кирилівки. У брата Йосипа якраз народився син Трохим, якому поет став хрещеним батьком. У метричній книзі записано:

«Воспреемники: Санкт-Петербургской Академии художеств вольный художник Тарасий Григорьевич Шевченко и крестьянка Ирина Григорьевна, Фёдора Бойченка жена».

1843 р. Шевченко в Кирилівці був двічі: в червні, коли заїздив з Корсуня по дорозі в Лисянку, Шендерівку, Росану, Трипілля та інші села Київщини, й у вересні, коли гостював у родичів у Кирилівці та Зеленій Діброві.

Про відвідання Кирилівки після заслання лишилося багато спогадів у земляків та родичів поета.

«Коли Тарас Григорович приїхав до батьківської хати, брата Микити не було дома. Жінка братова, Палажка, господарювала в хаті, а дочка Ярина (племінниця поета) була на городі.

Глянула Палажка у вікно, а хтось незнайомий іде у сіни.

– Не пізнаєш, Палажко?

Так той голос і покотився в серце. Обнімає, цілує, а сльози так і капають.

Тарас Григорович далі пішов до сестри Ярини… Зустрівся поет з сестрою на городі. – Була я на вгороді, копала грядки, – розповідала потім Ярина. – Дивлюся, біжить моя дівчинка:

– Мамо, мамо, вас якийсь Тарас кличе…

– Який Тарас? – питаю, а сама з місця не можу здвигнути, аж ось він і сам іде.

– Здрастуй, сестро…

Я вже не знаю, що діялось зі мною тоді. Сіли ми з ним на призьбі…»

«Погостював Тарас Григорович кілька днів у рідному селі. Зупинявся й у брата Йосипа. Син Йосипа Андрій був козачком у пана і завів здорового чуба, бо пан не дозволяв йому стригтись. Тарас Григорович остриг його під макітру. А другого дня пан накинувся на хлопця:

– Хто тебе постригти смів?

Андрій сказав, хто. Пан розсердився:

– Ох мені вже той Тарас!»

З Кирилівки поїхав поет у Корсунь. З сумом покидав він рідне село.

Давно минули ті часи, коли в Кирилівці поміщик продавав кріпаків поодинці і цілими родинами, карав за найменші провини і без вини «батогом і нагаєм», засікав на смерть різками. Коли поглянути на полиці архіву, де зберігаються пожовклі аркуші документів канцелярії київського генерал-губернатора, і перечитати хоча б заголовки справ, перед нами стане весь жах кріпацької України часів Шевченка. Ось «Дело о наказании досмерти кнутом крестьянина Савчука», «Дело о насильствах над крепостными». І так без кінця.

І не один Енгельгардт, а й інші поміщики Київщини були жорстокими деспотами.

В. Енгельгардт (власник родини Шевченків) володів 8542 кріпаками, в тому числі 1102 душами в Кирилівці та 794 – у Моринцях.

Село Кирилівка в XVII cт. належало жорстоким князям Любомирським, що випалювали очі розпеченим залізом «занадто цікавим хлопам», ставили босими на розпечені сковороди, вирізували з шкіри ремені.

На початку XVIII ст. Кирилівка й Моринці перейшли до Яблонських319, в кінці XVIII ст. стали власністю Енгельгардтів.

Енгельгардти примушували кріпаків працювати на себе з останніх сил.

Залишився в архіві запис, як Василя Демченка, кріпака пана Енгельгардта, на смерть забив батогами наглядач гуральні Шлюневський за те, що кріпак спізнився на роботу через хворобу жінки. Суд розглянув справу й обмежився таким «вироком»: «Самое наказание произведено не жестоко, ибо при освидетельствовании трупа особенных знаков не найдено, и при том, дабы Шлюневский имел намерение злостно вредить крепостному Демченку, не оказывается, а видно, что увлёкся излишним в соревновании по должности и Демченка наказал за вину».

Управитель Кирилівського маєтку дворянин Чайковський не відставав від Шлюневського, на що звернув увагу навіть генерал-губернатор Бібіков: «Дворянин Чайковский жестоко обращался с крестьянами, неаккуратно рассчитывался с ними за переработанную барщину так, что крестьяне собираются целыми полками и объезжают по три-четыре дня, пока получат следуемые деньги; книжки неаккуратно ведёт, общественный хлеб употребляет на выкурку вина, собранные крестьянские податки расходует на свои надобности. Кроме того, этот Чайковский, не давая подчинённым экономическим служителям инструкций наказывать крестьян, требует от них и словесно приказывает соблюдать неумеренную строгость в отношении с крестьянами, угрожая лишением должности, с какого поводу происходят смертные случаи».