Хто такі «злії люди», до яких Шевченко все життя не змінював свого ставлення

Так, життя могло бути простим і чистим, якби не «люди злії», що осквернили і забруднили його, і зненависть до цих людей охоплює душу Шевченка. «Злії люди» – це категорія передовсім соціальна. Із цими «злими людьми», з національною і соціальною несправедливістю, з експлуататорами і гнобителями, з «царями й царенятами» боровся геніальний поет все життя. Коли його заслали в солдати, в глухі азіатські степи, «с запрещением писать и рисовать» (особиста дописка Миколи І на вироку), то заслання це не тільки не зламало його бунтарського духу, а навпаки – розпалило в ньому справедливий гнів, поглибило його революційні настрої. «Так тяжкий млат, дробя стекло, куёт булат». Творчість Шевченка за період після заслання, коли могутній організм поета був фізично надломлений, разом з тим свідчить, що він не тільки не покаявся в тому, що вважав святою справою свого життя, але й віддав цій справі останні свої сили.

У своєму знаменитому «Заповіті» Тарас звертається до сучасників:

Поховайте та вставайте.

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

Поет непохитно вірив, що народ повстане проти гнобителів і сокрушить їх силу.

…Сонце йде

І за собою день веде

І вже тії хребетносилі,

Уже ворушаться царі…

І буде правда на землі.

У дні Великої Вітчизняної війни нам не раз доводилося пригадувати його пророчі слова. З вільнолюбивими Шевченковими віршами на вустах ішли радянські воїни у бій за Батьківщину. Про це є в нас прямі свідчення фронтовиків. Як і всі великі поети, Шевченко – наш сучасник. Він був з нами на війні. Він з нами – в дні миру і священної боротьби за мир на всій землі.