Заслання Пушкіна на Україну. Він полюбив її назавжди

Два царі – Олександр І і Микола І – всіляко знущалися з поета: Олександр за «вільнодумні» вірші спочатку заслав його – поета світового значення! – як урядовця на «південь Росії» – до Катеринослава, Кишинева й Одеси, та й взагалі ніяк не міг примиритися з поетом-бунтівником. А поет, як він сказав, «підсвистував» цареві Олександру до самої його смерті. Микола ніби простив поетові його «гріхи» і осипав його своїми «ласками», які були страшніші від усяких покарань, і закономірним кінцем яких було те, що поет упав у рідний російський сніг, смертельно поранений кулею чужинця, врешті, кулею царя, бо це ж він улаштував усе для того, щоб відбулася страшна дуель на березі Чорної річки! До речі, від «ласкавої» руки того ж таки Миколи передчасно вмер і Шевченко, замучений десятьма роками тяжкої солдатчини.