Творчість Тараса Шевченка – торує шлях до реалізму української літератури

Ми бачимо, що реалізмом позначені вже перші літературні кроки Тараса Шевченка. Реалізм цей зростав і розвивався в міру зростання і розвитку поетичного обдарування Шевченка.

Так само, як пушкінський реалізм освітив шлях російській літературі, реалізм Шевченка освітив шлях літературі українській. Я не кажу про дрібних епігонів Шевченка, які підхопили і опошлили його романсні мотиви, – я кажу про велику літературу – про Степана Руданського, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Карпенка-Карого, Івана Франка, Павла Тичину.

Шевченко не належить до поетів з такою різноманітністю тем і мотивів, як Пушкін або Гете. У цьому відношенні він схожий скоріше на поетів-однолюбів, на поетів-однодумів – Лермонтова, Байрона, Блока.

Основні мотиви і теми найзначніших творів «Кобзаря» – любов, найчастіше обдурена і розбита «злими людьми», часто зневажена, втоптана в грязь (слід зауважити, до речі, що в більшості своїх пісень і пісень-романсів Шевченко говорить від імені дівчини або жінки, дуже рідко від імені мужчини), знеславлена дівчина-«покритка», причому кривдником завжди є представник панівного класу – офіцер, панич, – і цей соціальний мотив все посилюється, робиться все яскравішим і більш виразним; мати, як найсвітліше, найсвятіше явище на землі; позашлюбна дитина – «байстрюк» (від сина Катерини до цілком земного сина цілком земної Марії) і його гірка сирітська доля; любов до батьківщини («Чернець») і боротьба за її свободу та щастя, ненависть до всякого гніту, до всіх земних деспотів і тиранів; боротьба за свободу духу («Єретик»), героїчне минуле України («Гамалія», «Іван Підкова», «Тарасова ніч»); грізний розлив народного повстання («Гайдамаки»); гаряча ненависть до всіх форм національного і соціального пригноблення, з такою силою висловлена в «Кавказі», «Сні» і в цілому ряді невеликих розміром, але титанічних своєю силою віршів, написаних після заслання.