Всебічне зростання ідейності й поетичної майстерності Шевченка в роки заслання

Могутній і незламний Шевченко під час довголітнього заслання не тільки не занепав духом, не «змирився», а навпаки, виріс, змужнів, поглибив і загартував свій революційний світогляд. І не диво, що після повороту з заслання потягся він серцем не до Куліша, а до Чернишевського, не до «праздно болтающих» лібералів та буржуазних націоналістів, що дедалі ясніш відкривали свої обличчя, а до рідних йому світоглядом, світовідчуванням, любов’ю до народу революціонерів-демократів, людей революційного слова і революційного діла. Куліша обурювало це єднання поета з «чужими», на його погляд, людьми, – і по смерті Кобзаря той самий Куліш, що зворушливо-патетичну промову виголосив над його труною, не посоромився незабаром закидати пам’ять свого «друга» і «брата» найбруднішими наклепами.