Що означає поняття «народність». Пушкін і Шевченко – однодумці

М. Шагінян прояснює й те, як розумів народність геніальний однодумець свого послідовника Тараса Шевченка – Олександр Сергійович Пушкін.

Основоположник великої російської літератури написав задовго до виходу в світ «Кобзаря»… але, на превеликий жаль, залишив незакінченою статтю «О народности в литературе». Неповна сторінка друкованого тексту насичена властивими Олександру Сергійовичу зацікавленими принциповими роздумами… «С некоторых пор, – стверджував О. С. Пушкін, – в произведениях вошло в обыкновение говорить о народности, требовать народности, жаловаться на отсутствие народности в произведении литературы, но никто не думал определить, что разумеет он под словом народность». Олександр Сергійович Пушкін встиг визначити два основні трактування цього поняття, які належали, щоправда, далеким від справжньої народної поезії особам, а також з’ясувати їхню неспроможність.

«Один из наших критиков, – зазначав Пушкін, – кажется, полагает, что народность состоит в выборе предметов из отечественной истории». «Другие, – вказував він, довівши примітивність першого погляду, – видят народность в словах, т. е. радуются тем, что, изъясняясь по-русски, употребляют русские слова».

Між тим, попри ці ознаки, які – у кращому разі, – можна назвати формальними, О. С. Пушкін звертає увагу на внутрішній зміст розуміння народності: «Народность в писателе есть достоинство, которое вполне может быть оценено одними соотечественниками, – для других оно либо не существует, или даже может оказаться пороком».

І ще одне – як видно з цього коротенького уривка – О. С. Пушкін закликав до ствердження права народів на національну самобутність, а звідси й до необхідності толерантного до них ставлення: «Климат, образ правления, вера дают каждому народу, – звертає увагу геніальний російський поет, – особенную физиономию, которая более или менее отражается в зеркале поэзии. Есть образ мыслей и чувствований, есть тьма обычаев, поверий и привычек, принадлежащих какому-нибудь народу»130.